Майстер танцю живота Казимір Сатлер переконаний, що танцювати на битому склі може опанувати кожен
Помітивши на афіші напівоголеного чоловіка з пітоном на плечах, мимоволі читаєш підпис: “Казимір Сатлер та шоу-балет “Ля Руж” представляють “Ніч у Багдаді”… Дивує ім’я, напевно, іноземець, адже наш чоловік танець живота танцювати навряд чи буде. Насправді ж 38-річний киянин Казимір Сатлер отримав таке ім’я від батька афганця та мами полячки. Лише прізвище дещо адаптував до європейського.
— Танець живота у виконанні чоловіка… Вже якось звикли, що це жіноча прерогатива.
— Чому ж? Танці живота — це не прерогатива якоїсь статі, нації чи народу. Всі, у кого є живіт, можуть його танцювати, — всміхається Казимір. — Звісно, там є певні обмеження. Коли живіт величезний й у товстих волосатих складках, це трохи затрудняє роботу й танцювати в такій формі просто заборонено.
— Як давно займаєтеся танцями?
— Років 15. Я приходив на сцену й ішов з неї. Пережив стриптиз та естрадні танці. Це навіть зараз відчувається, адже в моїх виступах зберігається здорова еротика, але без порнографії.
— Чому ж врешті зупинилися не на румбі, самбі, вальсі, а саме на танці живота?
— Тут спрацювало добре відоме бажання випендритися. Перехід на східну орієнтацію в танцях у мене почався десь у 2000–2001 роках. Тоді я подивився на танцювальне мистецтво з комерційного боку. На сцені є все: від стриптизу до балету. Танці живота опинилися якось осторонь. Коли я починав, їх ще не танцювали взагалі.
— Танці — це нелегка робота… Чому ж ви її не зміните?
— Це робота, яку ще треба пошукати. По-перше, завжди змушує тримати себе у формі. Колись я важив 96 кілограмів, а тепер 68 — і нормально. До того ж при більшій вазі мав зріст 176, а коли схуд, виріс на три сантиметри. По-друге, ця робота дає дуже хороший заробіток. По-третє, так я задовольняю грішну сторону свого марнославства та амбіцій. Та й врешті, я люблю свою роботу. А це досить рідко трапляється.
“Мені ще дуже багато треба вивчити”
— Де ви навчилися так танцювати?
— Я самоучка. Все випробовував сам, іноді дивився, як це роблять закордонні майстри по телевізору. Але здебільшого це самостійний шлях, результат поразок та перемог. Щоправда, нещодавно почав таки вивчати класичний танець живота. Навчаюся у неодноразових чемпіонок України з беліденсу сестер Петриних. Коли йшов до дівчат вперше, думав, що я зірка, весь з себе, чого вони ще можуть мене навчити? Але коли почав ходити у танцювальний клас, зрозумів, що мені ще дуже багато треба вивчити.
— А хто ж навчив танцювати на битому склі?
— Цьому теж навчався сам.
— Невже ціною порізів та крові?
— Саме так. От, наприклад, на нозі у мене не згинається палець, бо якось перерізав собі сухожилля. Добре пам’ятаю, як у танцювальному класі після виступу дівчата промивали рану дорогими парфумами “Сальвадор Далі”, а я голкою витягав уламки. Аж страшно… Танцювати на битому склі боляче. І факели гасити у себе в горлянці теж. Але чого не зробиш заради сцени…
“Не перетворюю дійство на травесті-шоу”
— Виникало бажання закинути все й займатися чимось іншим?
— Час від часу я йду зі сцени, з наміром займатися чимось серйозним. Адже бродяче життя артиста, хоч і приносить багато грошей, вважається несерйозним. Насправді, робота стає несерйозною, якщо ти не вкладаєш у неї ні сили, ні тіло, ні душe. Ми (балет “Ля Руж” — авт.) ж вкладаємо і сили, до того ж чималі, і душу, й тіло. Це шалене задоволення, навіть вище грошей, хоч іноді за нього доводиться розплачуватися щастям.
— Пірсинг, тату, оригінальна зачіска… Це частинка сценічного образу чи все ж частинка вашого стилю?
— Схід передбачає багатство та пишноту, тому й ношу сережки у вухах та сосках. Щоправда, останні лише на сцені. Бачив юнаків, які також танцюють танець живота, але при цьому одягають жіночий ліфчик. Я такого не приймаю. Ніяких шпильок на ногах, ніяких колготок. Я не використовую елементи травесті.
“Дружина повинна сидіти вдома”
— Вам 38. Про сім’ю ще не задумувалися?
— Одружуватися мені поки ще рано. Адже чоловік має мати свій дім, щоб привести туди дружину. Оскільки я напівкровка, на половину поляк на половину афганець, католик за віросповіданням, але з ісламським поглядом на життя, тому й визначив, що дружина повинна сидіти вдома. Звісно, не під замком. Дружина може робити кар’єру, але в жодному разі не на шкоду сім’ї. Я не розумію американський спосіб життя, коли жінка до 45–50 років гробить себе, роблячи кар’єру. Ще Мерлін Монро казала, що кар’єра — річ хороша, але вона ще нікого не змогла зігріти самотньої темної ночі. Чоловік з дружиною мають жити разом, мати будинок, виховувати дітей. Чоловік має бути годувальником, а дружина — хазяйкою. Чоловік повинен забезпечувати сім’ю й робити так, щоб дружина нічого не потребувала. Дому у мене поки немає, а отже немає куди вести дружину, немає площі для дітей.
— Кому ж зараз дістається найбільше вашої турботи?
— У мене живуть чотири пітони й удав. Усі домашні улюбленці, ой, лише крім одного… Але він такий тупий. Усі інші, як рідні. Я їх дуже люблю, жалію, ніколи не змушую багато працювати. От, наприклад, вашу сцену випробовував пітон Ярадултмен Мукахіль. Загалом, мої улюбленці живуть за графіком: тиждень працюєш, чотири тижні відпочиваєш. Це тільки я без відпочинку.
